Писанки – це своєрідний мініатюрний живопис України, наповнений ритуальним значенням: величання споконвічного закону весняного пробудження сонця і відродження природи. Якщо за часів язичництва писанки розписували до свята весни, то за християнство — до Великодня – свята воскресіння Ісуса Христа.

Писанка – яйце, розмальоване за допомогою воску (парафіну), писачка та фарб (природних, анілінових).

Крашанка – це зварене яйце, зафарбоване в один колір.

Дряпанка (шкрябанка, різьбянка) – це яйце, яке фарбують в один темний колір і на його поверхні гострим інструментом продряпують малюнок.

Крапанка – писанка з крапками одного чи кількох кольорів, які виконують за допомогою гарячого воску.

Мальованка – яйце, розмальоване фарбою і пензлем.

Восківка-бісерка – яйце, покрите тонким шаром воску, в який втискають бісер.

Подготовительная работа начинается еще до Вербного воскресенья. Писанкарка разыскивает в селе минимум три яйца, которые были бы снесены молодой курицей. В Страстный понедельник она разбивает эти яйца до восхода солнца о дерево, отделяет желток от белка и собирает желток в чистый, совершенно новый горшок. Этот желток должен закрепить краски на яйце и придать ему особый блеск и красоту.

В тот же день писанкарка мастерит особый инструмент для рисования, который напоминает ручку для написания чернилами. Она берет кусочек латуни, раскатывает его в тонкий лист и оборачивает его вокруг швейной иглы так, чтобы вышла маленькая трубочка. Через нее протягивает конский волос, а затем вставляет трубку в деревянную ручку длиной около 10 см и привязывает трубку к ручке нитью. Чтобы работа не останавливалась, таких ручек изготавливают минимум две.

Затем готовят краски по собственным рецептам. Краски разводят только в «чистой» воде. Это означает, что вода должна быть принесена из колодца до восхода солнца, прежде чем к ней прикоснется любая «нечистая» женщина или животное. Воду для красок набирали в среду вечером из семи источников (или колодцев), по течению – в честь семи звезд Плеяд созвездия Тельца, где, по легенде, жил сам Творец. Домой несли молча, тайно. Этой чистой ​​«живой» водой заливали сушеные травы, лепестки цветов, кору молодой дикой яблони, дуба, ольхи, шелуху лука, подсолнечника, зверобой, ржаные отруби и ставили на несколько часов в печь. Только при таких условиях писанки получаются очень красивыми.

Главный момент в процедуре изготовления писанок – их росписи – начинается в Страстный (Чистый) Четверг. В течение дня женщина выполняла свои домашние дела, а с первым ударом колокола начинала создавать писанки. Пока готовилась краска, на сыром курином яйце горячим воском с помощью кости-вилки, взятой из грудки петуха, или писачка женщина писала «письмо» Богу. Яйца для писанок брали только те, что были снесены между двумя полными лунами. Настоящая пасхальная писанка сохраняла жизненную силу до следующего Чистого Четверга: не протухала и не высыхала.

При окрашивании яйцо сначала погружали в желтую краску, «яблоньку», и держали в ней в течение «трех Отче Наш». Каждый цвет узора защищался воском. В конце работы яйца превращались в черные колобки. Их опускали в горячую воду или подносили к огню. Воск плавился, и рождались писанки, как рождается солнышко из темноты ночи.

Воск играет в процессе росписи активную роль: создает узоры и всю графику писанки. Краски же действуют пассивно: они дают необходимый тон для рисунка. Чтобы писанка сияла, ее смазывали жиром. Писанки кладут вокруг паски – для Бога, в миске с зерном – для людей, а на проросшем овсе – это для родителей. И три свечи зажигали в честь Отца и Сына и Святого Духа. После праздника писанки превращается в украшение интерьера.

Кроме традиционных писанок народные мастера разрабатывают различные техники исполнения писанок. В изготовлении писанок начали использовать новые материалы: глину, бисер, дерево, нитки и т.д..

Підготовча робота розпочинається ще до Вербної неділі. Писанкарка розшукує в селі принаймні три яйця, що були б знесені молодою куркою. У Страсний понеділок вона розбиває ці яйця до сходу сонця об дерево, відділяє жовток від білка і збирає жовток у чистий, зовсім новий горщик. Цей жовток повинен закріпити фарби на яйці і надати йому особливого блиску і краси.

У той же день вона виготовляє особливий пристрій для малювання, що нагадує собою ручку для написання чорнилами. Вона бере шматочок латуні, розплющує його на тонкий лист і обгортає його навколо швейної голки так, зоб вийшла маленька трубка. Через неї протягує кінський волос, а потім вставляє трубку в дерев’яну ручку завдовжки біля 10 см і прив’язує трубку до ручки ниткою. Щоб робота не зупинялася, таких ручок, здебільшого, виготовляють дві.

Потім готують фарби, виготовлені за власними рецептами. Фарби розводять тільки в «чистій» воді. Це означає, що вода повинна бути принесена з криниці до сходу сонця, перш ніж до неї доторкнеться будь-яка «нечиста» жінка або тварина. Воду для фарб брали в середу ввечері із семи джерел (або криниць), за течією – на честь семи зірок Плеяд сузір’я Тельця, де, за легендою, жив сам Творець. Додому несли мовчки, таємно. Цією непочатою «живою» водою заливали сушені трави, пелюстки квітів, кору молодої дикої яблуні, дуба, вільхи, лушпиння цибулі, соняшника, звіробій, житні висівки та ставили на кілька годин у піч. Тільки за таких умов писанки виходять дуже гарними.

Найголовніший момент у процедурі виготовлення писанок – їх розписування – починається у Страсний (Чистий) Четвер. На протязі дня жінка виконувала свої справи, а з першим ударом дзвона починала творити писанки. Поки готувалась фарба, на сирому курячому яйці гарячим воском за допомогою кістки-вилки, взятої з грудки півня, або писачка писанкарка писала «листа» Богу. Яйця для писанок брали лише ті, що були знесені між двома повними місяцями. Справжня великодня писанка зберігала життєву силу до наступного Чистого Четверга: не протухала і не висихала.

При фарбуванні спершу яйце занурювали в жовту фарбу, «яблуньку», і тримали в ній протягом «трьох отченаш». Кожен колір узору захищався воском. На кінець роботи яйця перетворювались у чорні колобки. Їх опускали в гарячу воду або підносили до вогню. Віск плавився, і народжувались писанка, як народжується сонечко з темряви ночі.

Віск відіграє в процесі активну роль: створює узори і всю графіку писанки. Фарби ж діють пасивно: вони дають необхідний тон для малюнка. Аби писанка сяяла, її мастили жиром. Клали навколо паски – для Бога, на миску із зерном – для людей, а крашанки на пророслому вівсі – це для батьків. І три свічки запалювали на честь Отця, і Сина, і Святого Духа. Після свята писанки перетворюється на прикрасу приміщення.

Окрім традиційних писанок народні майстри розробляють різні техніки виконання писанок. У писанкарств почали використовувати нові матеріали: глину, бісер, дерево, нитки тощо.

Человек издавна наносил на скорлупу яиц волшебные магические знаки, еще тогда, когда и писать не умел, и были те знаки рисунками-молитвами. Так создавались писанки, ведь «записаны» были там и благодарность, и просьба. Наши предки верили, что писанки приносят добро, достаток, счастье, здоровье и защищают человека от всякого зла.

У древних славян яйцо было символом сотворения Вселенной. По древним представлениям, мир подобен большому яйцу, в котором скорлупа – это вода, желток – поверхность земли. Ему приписывали магические свойства влиять на рост всего живого, приплод скота и рождение детей, способность лечить и делать красивыми, предотвращать пожары и другие стихийные бедствия. Яйцо является символом солнца, пробуждения природы от зимнего сна, возрождения, праздника весны, когда все оживает.

Природные свойства яиц не дают возможности хранить их в хорошем состоянии длительное время. Но, несмотря на это, на протяжении веков изготовление писанок существовало и дошло до наших дней, обогащенное и синтезированное нашими предками. Писанку дарили в знак перемирия, пожелания здоровья и закапывали в землю «на урожай», чтобы хлеб колосился и не стелился, подкладывали под улей, чтобы роились пчелы, клали в ясли к скоту.
Роспись писанок – распространенный вид декоративно-прикладного искусства у многих народов: украинцев, русских, румын, поляков, чехов и других. Сохранение этого обычая – свидетельство непрерывного развития народного искусства, его связь с далеким прошлым и настоящим.

Людина здавна наносила на шкарлупу яєць чарівні магічні знаки, ще тоді, коли і писати не вміла, і були ті знаки малюнками-молитвами. Так створювалися писанки, адже «записані» були там і подяка, і прохання. Наші пращури вірили, що писанки приносять добро, достаток, щастя, здоров’я та захищають людину від усього злого.

У стародавніх слов’ян яйце було символом початку всесвіту. За давніми уявленнями, світ подібний до великого яйця, у якому шкарлупа – це вода, жовток – поверхня землі. Йому приписували магічні властивості впливати на ріст усього живого, приплід худоби та народження дітей, здатність лікувати і робити красивими, запобігати пожежам та іншим стихійним лихам. Воно є символом сонця, пробудження природи від зимового сну, відродження, свято весни, коли все оживає.

Природні властивості яйця не дають можливості зберігати їх у належному стані тривалий час. Але, не зважаючи на це, протягом століть виготовлення писанок існувало і дійшло до наших часів, збагачене й синтезоване нашими попередниками. Писанку дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я й закопували в землю до врожаю, щоб хліб родив і не вилягав, підкладали під вулик, щоб роїлися бджоли, клали в ясла худобі.

Розпис писанок – найпоширеніший вид декоративно-прикладного мистецтва у деяких народів: українців, росіян, румун, поляків, чехів та інших. Збереження цього звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв’язку з далеким минулим і сьогоденням.